Eng. / Fr. / Ru. /Від країн-кандидатів очікується, що вони братимуть участь у програмі НАТО «План дій щодо членства», яка має на меті підготувати їх до можливого членства та засвідчити їхню здатність виконувати обов’язки та зобов’язання, які пов’язані з потенційним членством в організації у майбутньому. Тоді вони мають бути офіційно запрошені керівництвом НАТО розпочати переговори про вступ до Альянсу.
Країни, які претендують на вступ до НАТО, повинні бути в змозі довести свою готовність слідувати принципам Вашингтонського договору від 1949 року та здійснювати внесок у євроатлантичну безпеку. Крім цього, вони мають відповідати певному набору політичних, економічних та військових критеріїв, які окреслені у Дослідженні з питань розширення НАТО від 1995 року. Вони мають довести, що:
Після отримання запрошення про початок переговорів основні кроки цього процесу мають бути наступними:
Ці переговори проходять у штаб-квартирі НАТО в Брюсселі, і в них беруть участь групи фахівців НАТО та представники окремих запрошених держав. Їхня мета полягає в отриманні від країн, що були запрошені до вступу, офіційного підтвердження бажання та готовності останніх виконувати політичні, юридичні й військові обов’язки та зобов’язання, що випливають із членства в НАТО, як окреслено у Вашингтонському договорі та Дослідженні з питань розширення НАТО.
Переговори з кожною із запрошених країн відбуваються в два етапи. На першому етапі обговорюються політичні та оборонні чи військові аспекти, щоб власне зробити висновок про те, чи досягнуті основні умови для вступу. Другий етап скоріше технічний. На цьому етапі оговорюються питання ресурсів, безпеки та правові чинники, а також внесок кожної нової країни до спільного бюджету НАТО. Останнє питання вирішується на пропорційній основі відповідно до потужності їхніх економік по відношенню до економічного потенціалу решти держав Альянсу.
Запрошені країни також повинні забезпечити захист таємної інформації НАТО та підготувати свої служби безпеки та розвідки до співпраці із Офісом безпеки НАТО.
Внаслідок цих обговорень укладається остаточний часовий план, який кожна запрошена країна подає до НАТО і в якому розписані необхідні реформи, причому вони можуть продовжуватися навіть після того, як держава набуде повноправного членства в Альянсі.
На другому етапі процесу приєднання кожна запрошена країна офіційно підтверджує, що готова взяти на себе обов’язки та зобов’язання, що випливають із членства, у формі листа про наміри від свого Міністерства закордонних справ на адресу Генерального секретаря НАТО. Разом із цим листом країни подають індивідуальний графік запровадження реформ.
Далі НАТО готує протоколи про приєднання до Вашингтонського договору для кожної з країн. Це фактично додатки або доповнення до Договору, які після підписання та ратифікації країнами Альянсу стають невід’ємною частиною самого Договору і дають змогу запрошеним країнам стати його учасницями.
Уряди країн – членів НАТО ратифікують протоколи відповідно до вимог та процедур національного законодавства. Процедура ратифікації в кожній країні має свої особливості. Наприклад, для ратифікації в США необхідно одержати більшість із двох третин голосів у Сенаті для ухвалення відповідного законодавчого акта. В інших державах, наприклад у Великій Британії, процедура голосування взагалі не передбачена.
Після того як уряди усіх держав – членів НАТО офіційно повідомлять уряд США, який є депозитарієм Вашингтонського договору, про ухвалення ними протоколів до Північноатлантичного договору про вступ потенційних нових членів, Генеральний секретар запрошує нові країни стати учасницями Договору.
