Eng. / Fr. / Ru. /З часу створення Альянсу у 1949 році кількість його країн–членів зросла з 12 держав-засновниць до сьогоднішніх 26. Фактично, розширення – це динамічний процес, який триває. Він ґрунтується на статті 10 Вашингтонського договору, у якій йдеться, що можливість вступу до НАТО відкрита будь-якій “європейській державі, яка спроможна просувати принципи цього Договору та робити внесок у безпеку на північноатлантичному просторі”.
З часу заснування НАТО у 1949 році Альянс пережив п’ять хвиль розширення – у 1952, 1955, 1982, 1999 та 2004 роках. Таким чином, кількість його держав–членів (число країн-засновниць становило 12, а саме: Бельгія, Канада, Данія, Франція, Ісландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Велика Британія та США) нині зросла до 26.
Перший раунд розширення відбувся у 1952 році зі вступом Греції і Туреччини та відповідним розширенням зони безпеки і стабільності на регіон Південно-Східної Європи. Три роки по тому, у 1955 році, до Альянсу приєдналася Федеративна Республіка Німеччина, ставши 15-м членом організації. А 16-м членом НАТО стала Іспанія, вступивши до Альянсу у 1982 році. Після об’єднання Німеччини у 1990 році під захисну парасольку НАТО увійшла уся територія Німеччини, включаючи колишню Німецьку Демократичну Республіку.
Падіння Берлінського муру та розпад Варшавського договору після припинення холодної війни відкрили нові можливості для розширення НАТО. Нові демократичні країни у Центральній та Східній Європі прагнули набути членства в організації для того, щоб інтегруватися до євроатлантичних установ та отримати гарантії своєї свободи.
У 1995 році Альянс запровадив та оприлюднив результати Дослідження з питань розширення, у якому обмірковувалися переваги прийняття до організації нових членів та спосіб, у який це могло б бути зроблено. У документі було зроблено висновок про те, що припинення холодної війни забезпечило унікальну можливість побудувати нову, більш досконалу систему безпеки в усьому євроатлантичному просторі і що розширення НАТО сприятиме підвищенню рівня безпеки та стабільності в інтересах усіх.
Під час Мадридського саміту НАТО 1997 року Чеську Республіку, Угорщину та Польщу було запрошено розпочати переговори про приєднання, а 12 березня 1999 року ці країни стали першими з колишніх учасниць Варшавського договору, які вступили до НАТО.
Болгарії, Естонії, Латвії, Литві, Румунії, Словаччині та Словенії було запропоновано розпочати переговори про вступ під час Празького саміту НАТО у 2002 році, а фактично вони стали членами Альянсу 29 березня 2004 року.
На своєму саміті у Ризі в 2006 році глави держав та урядів країн – членів Альянсу проголосили про те, що Альянс має намір продовжити процес запрошення тих країн, які відповідають стандартам НАТО. Такі запрошення очікуються на наступному саміті у 2008 році.
