En. / Fr. / Rus. / Ukr. Hebrew PDF/228KB Прес-реліз NAC-S(99) 65 24 квітня 1999 року

Стратегічна Концепція Альянсу Затверджена главами держав і урядів, які взяли участь в засіданні Північноатлантичної ради у Вашингтоні (Федеральний округ Колумбія) 23-24 квітня 1999 року   ВСТУП На саміті, що відбувся у Вашингтоні в квітні 1999 року, глави держав і урядів держав НАТО затвердили нову Стратегічну концепцію Альянсу.   Впродовж 40 років холодної війни НАТО успішно забезпечувала свободу держав-членів Альянсу і запобігала війні в Європі. НАТО відіграла незамінну роль у мирному вирішенні проблеми конфронтації між Заходом та Сходом шляхом поєднання завдань оборони і розвитку діалогу. Після закінчення холодної війни  євроатлантичний стратегічний простір вражаюче змінився, що знайшло своє відображення в Стратегічній концепції Альянсу 1991 року. Проте з того часу відбулися подальші суттєві зміни в галузі політики і безпеки. Загрози холодної війни поступилися місцем новим перспективам, які вселяють великі надії, але водночас вимагають напруження всіх зусиль,  новим можливостям і ризикам. Відбувається процес формування нової Європи на більш високому рівні інтеграції, йде розбудова нової євро-атлантичної структури безпеки, в якій НАТО відіграє головну роль. Альянс докладав активних зусиль, спрямованих на створення нових форм співпраці та взаєморозуміння в євроатлантичному регіоні, а також взяв на себе зобов’язання щодо нових напрямків діяльності заради розширення стабільності. Зусилля Альянсу, спрямовані на припинення людських страждань, спричинених конфліктом на Балканах, ще раз довели його відданість новим зобов’язанням. За роки, що минули від закінчення холодної війни, відбулися суттєві зрушення в процесі контролю над озброєннями, участь в якому Альянс вважає своїм обов’язком. Роль Альянсу в цих позитивних змінах грунтується на комплексній адаптації його підходу до проблем безпеки, трансформації структур і процедур. Проте останні десять років були також позначені виникненням нових ризиків, що загрожують євроатлантичному миру і стабільності. Це, зокрема, утиски,  етнічні конфлікти, економічний занепад, руйнація політичного порядку та розповсюдження зброї масового знищення. Альянс покликаний відіграти важливу роль в утвердженні та збереженні позитивних досягнень недавнього минулого, а також у вирішенні існуючих та майбутніх завдань у сфері безпеки. Відтак, він має дуже насичений порядок денний. Він повинен обстоювати інтереси безпеки в умовах, які змінюються і які не завжди можна передбачити. Він має забезпечувати колективну  оборону і посилювати трансатлантичний зв’язок, а також подбати про збалансованість сил, що дасть можливість європейським союзникам взяти на себе більшу відповідальність. Він має розвивати свої відносини з країнами-партнерами і готуватися до приєднання нових членів. Перш за все, він має зберігати політичну волю і військові засоби, необхідні для виконання всього спектру місій. Виконуючи завдання, що входять до його порядку денного, Альянс буде керуватися цією новою Стратегічною концепцією. Вона віддзеркалює незмінну мету Альянсу та його основні завдання в галузі безпеки, визначає головні характеристики нового простору безпеки та складові широкого підходу Альянсу до питань безпеки, окреслює провідні напрямки подальшої адаптації його збройних сил. Частина І – Мета i Завдання Альянсу   Основна і незмінна мета НАТО, визначена у Вашингтонському договорі, полягає в тому, щоб  захищати свободу і безпеку всіх членів Альянсу з допомогою політичних і військових засобів. Заснований на спільних цінностях демократії, прав людини і верховенства права, Альянс від самого початку  свого існування прагне до встановлення справедливого і сталого мирного порядку в Європі. Він і надалі це робитиме. Перепоною на шляху до досягнення цієї мети можуть стати кризи і конфлікти, що загрожують безпеці євроатлантичного регіону. Таким чином, Альянс не тільки забезпечує оборону своїх членів, але й робить внесок у зміцнення миру і стабільності і цьому регіоні. Альянс уособлює трансатлантичний зв’язок, який міцно поєднує безпеку Північної Америки з безпекою Європи. НАТО є практичним втіленням дієвих колективних зусиль, яких члени Альянсу докладають заради підтримки їхніх спільних інтересів. Основоположним керівним принципом діяльності Альянсу є спільне зобов’язання суверенних держав і їхнє співробітництво у забезпеченні неподільної безпеки всіх членів НАТО. Солідарність і згуртованість держав Альянсу, втілені у повсякденній співпраці в політичній і військовій галузях, є запорукою того, що жоден з членів Альянсу не змушений покладатися лише на свої власні зусилля при вирішенні головних проблем безпеки. Не позбавляючи держав-членів права та обов’язку брати на себе суверенну відповідальність в галузі оборони, Альянс дає їм можливість досягти головних цілей національної безпеки шляхом здійснення колективних зусиль. В результаті у держав Альянсу, незважаючи на відмінності в їхньому становищі та національних військових потенціалах, з”являється відчуття рівної безпеки, що сприяє зміцненню стабільності в євроатлантичному регіоні. Альянс не ставить собі за мету забезпечувати ці переваги тільки для своїх членів, він прагне створити сприятливі умови для розвитку партнерства, співпраці та діалогу з іншими державами, що поділяють його головні політичні цілі. Для досягнення своєї головної мети Альянс, що є об’єднанням держав, відданих принципам Вашингтонського договору і Статуту Організації Об’єднаних Націй, виконує такі головні завдання в галузі безпеки: Безпека: забезпечує одну з найголовніших передумов стабільного середовища безпеки євроатлантичного регіону, що грунтується на розвитку демократичних інститутів і прагненні до мирного вирішення спорів, аби жодна країна не могла вдаватися до залякувань або примусу іншої шляхом погрози силою або її застосування. Консультації: виконує, згідно із Статтею 4 Вашингтонського Договору, функції головного трансатлантичного форуму для консультацій між членами Альянсу з будь-яких питань, що стосуються їхніх життєвих інтересів, зокрема щодо ситуацій, які можуть загрожувати безпеці членів Альянсу, а також для необхідної координації зусиль у галузях, що становлять спільний інтерес. Стримування і оборона: стримує і захищає від будь-якої загрози агресії проти кожної з держав НАТО, як передбачено статтями 5 і 6 Вашингтонського договору. Для зміцнення безпеки і стабільності євроатлантичного регіону: Врегулювання кризових ситуацій: зберігає, згідно з Статтею 7 Вашингтонського договору, готовність діяти в конкретних ситуаціях відповідно до рішення, що приймається на основі консенсусу, з метою ефективного запобігання конфлікту та брати активну участь у врегулюванні кризових ситуацій, зокрема, в операціях з реагування на кризу. Партнерство: розвиває широкомасштабні програми партнерства, співпраці та діалогу з іншими країнами євроатлантичного регіону з метою посилення прозорості, взаємодовіри і спроможності діяти разом з країнами Альянсу. Досягнення головної мети Альянсу і виконання головних завдань у сфері безпеки і надалі буде грунтуватися на принципі поваги до законних інтересів безпеки інших і прагненні до мирного вирішення спорів, як передбачається Статутом Організації Об’єднаних Націй. Альянс сприятиме розвиткові мирних і дружніх міжнародних відносин та підтримуватиме демократичні інститути. Альянс не вважає себе супротивником будь-якої країни. Частина ІІ – Стратегічні Перспективи   Еволюція стратегічної обстановки Альянс діє в середовищі, що постійно змінюється.  Зміни, що відбулися за останні роки, були загалом позитивними, але існуючі й зараз прояви нестабільності і ризики можуть призвести до гострої кризи. За час, що минув після закінчення холодної війни, Альянс відіграв головну роль у зміцненні євроатлантичної безпеки в цьому середовищі, що продовжує змінюватись. Зростаюча політична роль Альянсу; розвиток партнерства, співпраці та діалогу з іншими державами, зокрема з Росією, Україною і країнами Середземноморського діалогу; відкритість Альянсу для нових членів; його співпраця з іншими міжнародними організаціями; його прагнення, продемонстроване на Балканах, запобігати конфліктам і врегульовувати кризові ситуації, зокрема, шляхом проведення операцій з підтримки миру – все це свідчить про рішучість Альянсу сформувати середовище безпеки та зміцнити мир і стабільність в євроатлантичному регіоні.   Одночасно НАТО успішно адаптувалась, аби ще ефективніше сприяти зміцненню миру і стабільності в євроатлантичного регіону. Внутрішня реформа охопила створення нової командної структури, яка, зокрема, передбачає втілення концепції Багатонаціональних об’єднаних оперативно-тактичних сил (БООТС), створення системи  швидкого розгортання сил  для виконання всього спектру місій Альянсу та розбудову в рамках Альянсу власне Європейської системи безпеки і оборони (ЄСБО). Організація Об’єднаних Націй (ООН), Організація безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), Європейський Союз (ЄС) і Західноєвропейський Союз (ЗЄС) зробили значний внесок в євроатлантичну безпеку і стабільність. Організації, що доповнюють діяльність одна одної, стали головною ознакою середовища безпеки.   Рада Безпеки ООН несе головну відповідальність за збереження міжнародного миру і стабільності і, як така, відіграє ключову роль у підтримці безпеки і стабільності в євроатлантичного регіону.   ОБСЄ, як регіональне об’єднання, є найбільшою організацією безпеки в Європі, до якої входять також Канада і Сполучені Штати. Вона робить значний внесок в справу миру і стабільності, зміцнення спільної безпеки, а також у розвиток демократії та прав людини в Європі. Діяльність ОБСЄ є особливо активною в галузях превентивної дипломатії і запобігання конфліктам, у врегулюванні кризових ситуацій і постконфліктних реабілітаційних заходах. НАТО і ОБСЄ активно співпрацюють в практичних заходах, особливо в межах міжнародних зусиль, спрямованих на встановлення миру в колишній Югославії.   Європейський Союз прийняв важливі рішення і дав новий імпульс зусиллям, спрямованим на зміцнення виміру безпеки і оборони. Цей процес, що матиме вплив на весь Альянс, повинен охопити всіх європейських союзників, які розвиватимуть домовленості, розроблені НАТО і ЗЄС. Формування спільної зовнішньої політики та політики безпеки (СЗПБ) передбачає поступову розробку спільної політики в галузі оборони. Така політика, як передбачено Амстердамським договором, буде сумісною із спільною політикою в сфері безпеки і оборони, що існує в межах Вашингтонського договору. Важливими етапами діяльності в цьому напрямку є включення Пітерсберзьких завдань ЗЄС у Договір Європейського Союзу та розвиток тісніших інституційних зв’язків із ЗЄС.   Як було зазначено в декларації, прийнятій на саміті 1994 року, і підтверджено в Берліні в 1996 році, Альянс підтримує розвиток Європейської системи безпеки і оборони в межах НАТО шляхом надання своїх ресурсів для операцій під проводом ЗЄС. В цьому контексті Альянс і ЗЄС розвинули тісні стосунки і практично розробили основні складові ЄСБО, як передбачено домовленістю, досягнутою в Берліні. З метою зміцнення миру і стабільності в Європі та в більш широких межах європейські союзники посилюють свою дієздатність, зокрема шляхом вдосконалення свого військового потенціалу. Посилення відповідальності і потенціалу європейських союзників в галузі безпеки і оборони стане вагомим внеском у зміцнення середовища безпеки Альянсу.   Стабільність, прозорість, передбачуваність, зниження рівня озброєнь і процес перевірки, передбачений угодами про контроль над озброєннями і нерозповсюдження зброї масового знищення, підтримують політичні і військові зусилля НАТО, спрямовані на досягнення стратегічної мети Альянсу. Держави НАТО відіграли головну роль у забезпеченні досягнень у цій сфері. Серед них – посилення стабільності на основі Договору ЗЗСЄ, значні скорочення ядерних озброєнь, передбачені договорами СНО; підписання  Договору про загальну заборону ядерних випробувань, безумовне і необмежена пролонгація Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, приєднання до нього  Бєларусі, Казахстану і України в ранзі неядерних держав, набрання чинності Конвенцією про хімічну зброю. Оттавська конвенція про заборону протипіхотних мін і аналогічні угоди стали значним внеском в справу полегшення людських страждань. Існують довгоочікувані перспективи подальшого прогресу у здійсненні контролю над звичайними озброєннями, а також над ядерною, хімічною і біологічною  (ЯХБ) зброєю. Проблеми та ризики у сфері безпеки   Незважаючи на позитивні зміни в стратегічному середовищі і на той факт, що великомасштабна агресія проти  Альянсу із застосуванням звичайних озброєнь є маловірогідною, можливість виникнення такої загрози в довгостроковій перспективі все ще існує. Безпека Альянсу залежить від численних військових і невійськових факторів ризику, що є багатовекторними і важкопередбачуваними. Серед них – непевність і нестабільність всередині та поза межами євроатлантичного регіону, можливість регіональних криз на периферії Альянсу, що можуть швидко набувати великих масштабів. Деякі країни євроатлантичного регіону та поза його межами переживають серйозні економічні, соціальні і політичні труднощі. Етнічні та релігійні конфлікти, територіальні суперечки, неадекватні або невдалі спроби провести реформи, порушення прав людини, розпад держав можуть призвести до локальної або навіть регіональної нестабільності. Внаслідок цього виникає напруга, що може спричинити кризи, які будуть позначатися на євроатлантичній стабільності та призводити до людських страждань і збройних конфліктів. Такі конфлікти можуть справити вплив на безпеку Альянсу через поширення на територію сусідніх країн, в тому числі й держав Альянсу. Вони також можуть в інший спосіб вплинути на безпеку інших країн.   Існування потужних ядерних сил за межами Альянсу також є істотним фактором, який Альянс має брати до уваги, дбаючи про безпеку і стабільність в євроатлантичному регіоні.   Розповсюдження ядерної, хімічної і біологічної зброї та засобів її доставки залишається приводом для серйозного занепокоєння. Незважаючи на  значний прогрес у посиленні міжнародних режимів нерозповсюдження, головні проблеми розповсюдження зброї масового знищення залишаються невирішеними. Альянс визнає, що розповсюдження ЗМЗ  може відбуватися попри зусилля запобігти йому і відтак створити пряму військову загрозу населенню, території і збройним силам держав Альянсу. Деякі держави на периферії Альянсу та в інших регіонах продають або купують чи намагаються придбати ЯХБ зброю та засоби її доставки. Матеріали і технології, які можуть використовуватись для виробництва  зброї масового знищення і засобів її доставки, набувають поширення, в той час як засоби виявлення і запобігання нелегальній торгівлі цими матеріалами і технологіями залишаються складними. Недержавні дійові особи продемонстрували свою спроможність виробляти і використовувати деякі види такої зброї.   Глобальне розповсюдження  технологій, що можуть бути використані для виробництва зброї, розширює ймовірність доступу до високотехнологічних військових ресурсів, що дасть супротивникам можливість придбати потужні наземні, повітряні і морські системи для наступу і оборони, крилаті ракети та інші сучасні види озброєнь. Окрім цього, державні та недержавні супротивники можуть робити спроби використати зростаючу залежність Альянсу від інформаційних систем шляхом проведення інформаційних операцій, покликаних зруйнувати такі системи.  Вони можуть намагатися використати такі стратегії, аби протистояти перевагам НАТО в галузі звичайних озброєнь.   Будь-який збройний напад на територію союзників, звідки б його не було здійснено, розглядатиметься відповідно до статей 5 і 6 Вашингтонського договору. Проте безпека Альянсу має розглядатися в глобальному контексті. На інтересах Альянсу можуть позначитись інші, ширші ризики, такі, як акти тероризму, саботаж, організована злочинність і переривання постачання життєво важливих ресурсів. Неконтрольовані переміщення великої кількості людей, зокрема внаслідок збройних конфліктів, теж можуть створити загрозу безпеці і стабільності Альянсу. Згідно зі статтею 4 Вашингтонського договору, Альянс має механізм для проведення консультацій між союзниками, а в разі потреби - для координації їхніх зусиль, у тому числі, для реагування на подібні ризики.   Частина ІІІ – Підхід до Безпеки у 21 Столітті Альянс виробив ширший підхід до безпеки, який враховує важливість політичних, економічних, соціальних та екологічних чинників на додаток до незамінного оборонного виміру. Цей  широкий підхід створює підгрунтя для ефективного виконання Альянсом основних завдань у сфері безпеки і для  його зусиль, спрямованих на розбудову ефективної співпраці з іншими європейськими і євроатлантичними організаціями, а також з ООН. Нашою спільною метою є розбудова європейської архітектури безпеки, в межах якої внесок Альянсу в безпеку і стабільність євроатлантичного регіону та внески інших міжнародних організацій доповнюють і підсилюють один одного, як у галузі поглиблення відносини між євроатлантичними країнами, так і у  сфері врегулювання кризових ситуацій. НАТО залишається важливим форумом для проведення консультацій між союзниками і для узгодження політики щодо зобов’язань держав Альянсу в галузі безпеки і оборони згідно з Вашингтонським договором.   Альянс прагне зберегти мир та зміцнити безпеку і стабільність євро-атлантичного регіону шляхом збереження трансатлантичного зв’язку; підтримання ефективного військового потенціалу, необхідного для стримування і оборони та виконання всього спектру місій Альянсу; розвитку Європейської системи безпеки і оборони в межах Альянсу; підтримання загального потенціалу для успішного врегулювання криз; постійної відкритості для нових членів; а також постійного розвитку партнерства, співпраці і діалогу з іншими країнами в межах спільного підходу до євро-атлантичної безпеки, зокрема в галузі контролю над озброєннями і роззброєння. Трансатлантичний зв’язок НАТО віддана ідеї міцного і динамічного партнерства між Європою і Північною Америкою в ім”я підтримки спільних цінностей та інтересів. Безпека Європи і Північної Америки є неподільною. Отже, відданість Альянсу незамінному трансатлантичному зв’язкові та справі колективної оборони його членів є неодмінною умовою збереження довіри до нього і  безпеки й стабільності євроатлантичного регіону.     Забезпечення військового потенціалу Альянсу Забезпечення адекватного військового потенціалу і чітко визначена готовність до колективних дій у спільній обороні залишаються головним стратегічним завданням Альянсу. Разом з політичною солідарністю цей потенціал лежить в основі спроможності Альянсу запобігати будь-яким спробам залякування чи примусу і є запорукою того, що військова агресія проти Альянсу ніколи не буде розглядатися як можливість, що має хоч якийсь шанс на успіх.     Військова  потужність, ефективна за будь-яких передбачуваних обставин, є також основою спроможності Альянсу робити внесок у запобігання конфліктам і врегулювання кризових ситуацій шляхом проведення операцій з реагування на кризи, на які не поширюється  дія статті 5. Виконання цих місій може потребувати тих самих політичних і військових якостей, зокрема згуртованості, багатонаціональних навчань, детального попереднього планування, які є важливими і при проведенні операцій, передбачених статтею 5. І хоча вони можуть передбачати особливі вимоги, виконуватись такі  місії будуть з використанням спільних структур та процедур Альянсу.   Європейська система безпеки і оборони   Альянс, що є основою колективної оборони його членів, а також інструментом досягнення спільних цілей безпеки, залишається відданим збалансованому і динамічному трансатлантичному партнерству. Європейські союзники прийняли рішення, які дадуть їм можливість взяти на себе більшу відповідальність в галузі безпеки і оборони з метою посилення миру і стабільності в євроатлантичного регіоні, а відтак, безпеки всіх членів Альянсу. На основі рішень, прийнятих Альянсом у Берліні в 1996 р. і в подальші роки, Європейська система безпеки і оборони розвиватиметься в межах НАТО. Цей процес вимагатиме тісної співпраці між НАТО, ЗЄС і, якщо і коли це буде необхідно, Європейським Союзом. Він дасть можливість європейським союзникам  робити цілісний і ефективний внесок у виконання місій та діяльність Альянсу в межах нашої спільної відповідальності; він посилить трансатлантичне партнерство і допоможе європейським союзникам діяти незалежно завдяки готовності Альянсу в окремих випадках та згідно з рішенням, прийнятим на основі консенсусу,  надавати свої ресурси для проведення операцій, в яких Альянс не братиме військової участі, і які будуть проводитись під політичним і стратегічним керівництвом ЗЄС або іншої організації за домовленістю. При цьому братиметься до уваги участь всіх європейських союзників, якщо таким буде їхнє рішення.   Запобігання конфліктам і врегулювання криз   У межах здійснення політики збереження миру, запобігання війні та зміцнення безпеки і стабільності, а також згідно з головними стратегічними завданнями НАТО буде намагатися, у співпраці з іншими організаціями, запобігати конфліктам або, якщо криза виникне, сприяти її ефективному врегулюванню на засадах міжнародного права, зокрема, шляхом проведення операцій з реагування на кризу, що не регулюються статтею 5. Готовність Альянсу проводити такі операції є складовою досягнення ширшої мети – зміцнення і поширення стабільності, що передбачає і участь країн-партнерів НАТО. НАТО нагадує про зроблену нею в Брюсселі в 1994 році пропозицію щодо підтримки, в окремих випадках і згідно з її власними процедурами, миротворчих та інших операцій під егідою Ради Безпеки ООН або під проводом ОБСЄ, зокрема шляхом надання в їх розпорядження ресурсів та спеціальних знань і навичок НАТО. В цьому контексті НАТО нагадує про свої подальші рішення щодо операції з реагування на кризу на Балканах.  Зважаючи на необхідність збереження солідарності і згуртованості Альянсу, рішення про участь  в будь-якій такій операції або місії буде ухвалюватись державами-членами Альянсу згідно з національними конституціями.   НАТО буде використовувати весь потенціал партнерства, співпраці та діалогу, а також своїх зв’язків з іншими організаціями для запобігання кризам і, в разі їх виникнення, для врегулювання їх на ранній стадії. Послідовний підхід до врегулювання кризових ситуацій, як ів будь-якому випадку застосування Альянсом сили, вимагатиме, щоб політичне керівництво Альянсу з-поміж низки політичних і військових засобів обрало  і скоординувало належні дій у відповідь, а також здійснювало ретельний політичний контроль на всіх етапах.   Партнерство, співпраця і діалог   Активна діяльність в галузі розвитку партнерства, співпраці і діалогу робить Альянс позитивною силою, яка сприяє зміцненню безпеки і стабільності в усьому євроатлантичному регіоні. Через зв’язок з іншими країнами і відкритість Альянс прагне зберегти мир, підтримати і розвинути демократію, зробити свій внесок у прогрес і процвітання, а також заохотити розбудову щирого партнерства з усіма демократичними євроатлантичними країнами та між ними. Ця діяльність спрямована на досягнення безпеки для всіх без винятків, на подолання розколів і незгоди, що можуть призвести до нестабільності і конфліктів.   Рада Євроатлантичного партнерства (РЄАП) залишатиметься розгорнутою структурою, в рамках якої будуть реалізовуватися всі складники співпраці між НАТО та країнами-партнерами. Вона створює розширений політичний вимір для проведення консультацій і співпраці. Консультації в межах РЄАП  сприяють зміцненню прозорості й довіри між її членами в питаннях безпеки, роблять внесок у запобігання конфліктам і врегулювання криз, в розвиток практичної співпраці, зокрема в галузях планування на випадок надзвичайних ситуацій, науки та екології.   Партнерство заради миру є головним механізмом для створення практичних зв’язків безпеки між Альянсом та його партнерами і для удосконалення оперативної сумісності  країн-партнерів та НАТО. В межах детальних програм, що віддзеркалюють індивідуальні можливості та інтереси країн-партнерів, Альянс і його партнери спрямовують свою діяльність на досягнення прозорості національних оборонних бюджетів і планування; посилення демократичного контролю над збройними силами; готовність до цивільних катастроф та інших надзвичайних ситуацій; а також на розвиток спроможності діяти разом, зокрема, під час операцій в рамках ПЗМ під проводом НАТО. Альянс прагне посилити роль партнерів у процесі планування і прийняття рішень в межах ПЗМ та зробити цю програми більш оперативною. НАТО взяла на себе зобов’язання щодо проведення консультацій з будь-яким активним учасником програми “Партнерство заради миру”, якщо ця країна-партнер вбачає пряму загрозу своїй територіальній цілісності, політичній незалежності або безпеці. Росія відіграє особливу роль в євроатлантичній системі безпеки. В межах Основоположного  акту НАТО-Росія про взаємні відносини, співпрацю та безпеку НАТО і Росія взяли на себе зобов’язання розвивати відносини на основі спільних інтересів, взаємності і прозорості з метою досягнення тривалого і всеосяжного миру в євроатлантичному регіоні, що грунтуватиметься на принципах демократії і спільної безпеки. НАТО і Росія погодились наповнити конкретним змістом спільне зобов’язання будувати стабільну, мирну і неподільну Європу. Міцне, стабільне і непорушне партнерство між НАТО і Росією є необхідним для досягнення тривалої  стабільності в євроатлантичному регіоні.   Україна посідає особливе місце в євроатлантичному просторі безпеки і є важливим та цінним партнером у справі розвитку стабільності та спільних демократичних цінностей. НАТО зобов’язується і надалі зміцнювати своє особливе партнерство з Україною  на засадах Хартії НАТО-Україна, що передбачає, зокрема,  політичні консультації з питань, які становлять спільний інтерес, а також широкий спектр практичних заходів співпраці. Альянс продовжує підтримувати суверенітет і незалежність України, її територіальну цілісність, демократичний розвиток, економічне процвітання та її неядерний статус, які НАТО вважає важливими чинниками стабільності та безпеки в Центральній та Східній Європі, а також у Європі в цілому. Середземномор’я є регіоном, що становить особливий інтерес для Альянсу. Безпека Європи тісно пов’язана із безпекою та стабільністю в Середземномор’ї. Процес Середземноморського діалогу НАТО є невід’ємною частиною підходу НАТО  до безпеки через співпрацю. Він створює широкі можливості для зміцнення довіри, розвитку прозорості і співпраці в регіоні, посилює і посилюється іншими міжнародними зусиллями в цій сфері. Альянс прагне поступово розвивати політичні, військові та цивільні аспекти діалогу з метою досягнення тіснішої співпраці з країнами-партнерами  та їхньої активнішої участі в Діалозі.   Розширення Згідно зі статтею 10 Вашингтонського договору Альянс залишається відкритим для нових членів. В наступні роки НАТО сподівається зробити запрошення іншим країнам, які бажають і можуть взяти на себе відповідальність і зобов’язання членів Альянсу, а також за умов, що приєднання нових членів слугуватиме загальним політичним та стратегічним інтересам Альянсу, посилить його згуртованість та ефективність і зробить внесок в безпеку і стабільність Європи. З урахуванням цього НАТО розробила програму діяльності, спрямовану на допомогу країнам, що бажають приєднатися, у підготовці до майбутнього членства в контексті ширших відносин з цими державами. Можливість членства кожної європейської демократичної держави, приєднання якої відповідатиме цілям Договору,  буде уважно розглядатися.   Контроль над озброєннями, роззброєння та нерозповсюдження зброї масового знищення   Політика, спрямована на  забезпечення контролю над озброєннями, роззброєння та нерозповсюдження зброї масового знищення і надалі відіграватиме провідну роль у досягненні цілей Альянсу в сфері безпеки. Члени НАТО шукають шляхів посилення безпеки та стабільності за найнижчого можливого рівня сил, який забезпечував би достатню потужність, необхідну для колективної оборони  і виконання усього спектру місій Організації. Альянс, в межах свого широкого підходу до безпеки, продовжуватиме працювати над тим, щоб оборона та контроль над озброєннями, роззброєння і цілі боротьби з розповсюдженням зброї масового знищення гармонійно поєднувались. Альянс продовжуватиме активно працювати як над розробкою угод з контролю над озброєннями, роззброєння та нерозповсюдження зброї масового знищення, так і над заходами із зміцнення довіри й безпеки. Члени Альянсу серйозно ставляться до своєї особливої ролі у досягненні більш широкого, комплексного та контрольованого міжнародного процесу контролю над озброєннями та роззброєння. Альянс активізуватиме політичні зусилля, спрямовані на зменшення загрози від розповсюдження зброї масового знищення та засобів її доставки. Принциповою метою Альянсу та його членів у боротьбі з розповсюдженням зброї масового знищення є попередження факту розповсюдження, а якщо він трапився - повернення до вихідного положення дипломатичними засобами. Альянс надає великого значення дієвості  та повній реалізації договору ЗОЄ усіма його учасниками як важливому елементу стабільності  євроатлантичного регіону.   Частина IV - Рекомендації щодо сил Альянсу   Принципи стратегії Альянсу   Альянс буде утримувати військову потужність, необхідну для виконання усіх місій НАТО. Принципи солідарності та стратегічної єдності Альянсу залишаються головними для усіх його місій. Сили Альянсу повинні забезпечувати військову ефективність та свободу дій НАТО. Безпека усіх членів Альянсу є неподільною: напад на одного є нападом на усіх. В світлі колективної оборони відповідно до статті 5 Вашингтонського договору, об’єднані збройні сили НАТО повинні бути спроможними стримати будь-яку потенційну агресію або, в разі здійснення нападу, зупинити наступ агресора на самому ранньому етапі, а також гарантувати політичну незалежність та територіальну недоторканість країн-членів. Вони також мають бути готовими зробити свій внесок у попередження конфлікту та проводити операції з реагування на кризові ситуації, що не передбачені статтею 5. Сили Альянсу відіграють важливу роль у сприянні співробітництву та взаєморозумінню з країнами-партнерами та іншими державами, зокрема допомагаючи країнам-партнерам підготуватись до можливої участі в операціях ПЗМ під проводом НАТО. Так вони роблять свій внесок у збереження миру, забезпечення спільних інтересів членів Альянсу в галузі безпеки та підтримки стабільності й безпеки в євроатлантичному регіоні. Стримуючи застосування ядерної, хімічної та біологічної зброї, вони роблять свій внесок у зусилля Альянсу, спрямовані на попередження розповсюдження цієї зброї та засобів її доставки.   Досягнення цілей Альянсу повною мірою залежить від справедливого розподілу обов’язків, ризику та відповідальності, а також і переваг спільної оборони. Присутність звичайних та ядерних сил США в Європі залишається абсолютно необхідною для безпеки континенту, яка нерозривно зв’язана з  безпекою Північної Америки. Північноамериканські члени Альянсу роблять свій внесок в організацію через військові сили, які надаються для виконання місій Організації, через активну участь у забезпеченні міжнародного миру і безпеки та через надання унікальних можливостей для тренування на північноамериканському континенті. Європейські члени Альянсу також роблять великі та важливі внески. У міру розвитку процесу формування власне Європейської системи безпеки та оборони в Альянсі європейські члени збільшуватимуть свої внески в спільну оборону та міжнародний мир і стабільність, зокрема через багатонаціональні формування. Принцип колективних зусиль в обороні Альянсу закладено в практичні домовленості, які дозволяють членам Організації користатися надзвичайно важливими політичними, військовими та економічними перевагами колективної оборони та попереджують ренаціоналізацію оборонної політики, не позбавляючи їх  суверенітету. Ці домовленості також дозволяють силам НАТО виконувати операції з реагування на кризи поза межами статті 5 і є передумовою спільної реакції Альянсу на усі можливі несподівані обставини. Вони грунтуються на процедурах  консультацій, інтегрованій військовій структурі та угодах зі співпраці. Їхніми основними характеристиками є: колективне планування сил; спільне фінансування; спільне оперативне планування; багатонаціональні формування; командно-штабні структури; інтегрована система протиповітряної оборони; збалансований розподіл ролей та відповідальності між членами Альянсу; розташування та розгортання сил за межами національної території в разі необхідності; домовленості щодо врегулювання криз, планування, та взаємного підкріплення; спільні стандарти і процедури для обладнання, навчання та тилового забезпечення; спільні та об’єднані доктрини і навчання, якщо вони є необхідними; співпраця з питань інфраструктури, озброєнь та тилового забезпечення. Включення партнерів НАТО в такі домовленості або розробка для них подібних домовленостей у відповідних галузях значною мірою допомагають посилити співпрацю та спільні зусилля з розв’язання проблем  євро-атлантичної безпеки.   Багатонаціональне фінансування, зокрема через військовий бюджет та програму інвестицій НАТО у безпеку, буде й надалі відігравати важливу роль у отриманні й збереженні необхідних ресурсів та потужності. Управління ресурсами визначається військовими потребами Альянсу в міру їх виникнення.   Альянс підтримує подальший розвиток власне Європейської системи безпеки та оборони в НАТО, зокрема він готовий надати ресурси та сили для операцій під політичним контролем та стратегічним керівництвом  ЗЄС або іншого органу за згодою.     Для захисту миру та попередження війни або примусу будь-якого типу Альянс буде у передбачуваному майбутньому утримувати і, в разі потреби, модернізувати відповідний баланс ядерних та звичайних сил в Європі, хоча й на мінімальному достатньому рівні. З огляду на різноманітність ризиків, з якими Альянс може зіткнутись, він повинен утримувати сили, достатні для забезпечення ефективного стримування та широкого спектру варіантів реагування з застосуванням звичайних озброєнь. Але звичайні сили Альянсу самі по собі не можуть забезпечити гарантованого стримування. Ядерна зброя є унікальним засобом, який робить ризик агресії проти Альянсу таким, що не піддається обрахуванню, а відтак і неприйнятним. Таким чином, вона залишається важливою запорукою збереження миру.   Стратегія застосування збройних сил Альянсу   Місія збройних сил Альянсу   Головною роллю збройних сил НАТО є захист миру і гарантування територіальної недоторканості, політичної незалежності та безпеки країн-членів. Таким чином, сили Альянсу повинні бути спроможні ефективно стримувати і захищати, утримувати або відновлювати територіальну цілісність країн-членів та, у випадку конфлікту, швидко припинити війну, примусивши агресора переглянути своє рішення, припинити напад і відійти. Сили НАТО повинні бути спроможними забезпечувати колективну оборону і одночасно проводити ефективні операції з врегулювання криз, що не підпадають під статтю 5.   Збереження  безпеки та стабільності в євроатлантичному регіоні має першочергове значення. Важливою метою Альянсу та його сил є попередження ризиків через розв’язання потенційних криз на ранніх етапах. У випадку кризи, яка підриває євроатлантичну стабільність і може вплинути на безпеку членів Альянсу, його збройні сили можуть бути використані для проведення операцій з її врегулювання. Їх також можуть закликати посприяти збереженню міжнародного миру й безпеки шляхом проведення операцій на підтримку інших міжнародних організацій, які б доповнювали і підсилювали політичні дії в межах широкого підходу до безпеки.   Роблячи свій внесок у врегулювання криз через військові операції, сили Альянсу будуть мати справу з складною та неоднорідною низкою учасників, ризиків, ситуацій та вимог, таких, як, наприклад, гуманітарні катастрофи. Деякі  операції з врегулювання кризових ситуацій поза межами статті 5 можуть вимагати не менше зусиль, ніж деякі місії з колективної оборони. Добре підготовлені та оснащені сили на рівні готовності та потужності, необхідному для розв’язання будь-яких непередбачених завдань, а також відповідні структури забезпечення, інструменти планування та командно-штабні можливості є необхідними для забезпечення ефективного військового внеску. Альянс також має бути готовим до підтримки – на основі відокремлюваного, але не окремого потенціалу - операцій під політичним контролем та стратегічним управлінням ЗЄС чи іншої організації за згодою. Потенційна участь партнерів та інших країн, які не є членами НАТО, в операціях під проводом Альянсу, так само, як і можливі операції спільно з Росією, можуть стати   цінними елементами внеску НАТО у врегулювання криз, що загрожують безпеці євроатлантичного регіону. Збройні сили Альянсу допомагають розвивати стабільність у євро-атлантичному регіоні також через участь у контактах між військовими та інших заходах співпраці й навчаннях за програмою “Партнерство заради миру”, а також у спеціальних заходах, що проводяться з метою поглиблення відносин з Росією, Україною та країнами Середземноморського діалогу. Вони роблять свій внесок у стабільність та взаєморозуміння, беручи участь у заходах зі зміцнення довіри, зокрема таких, що посилюють прозорість та покращують комунікацію; а також у перевірці виконання угод щодо контролю над озброєннями та розмінуванні з гуманітарних міркувань. Ключові галузі консультацій та співпраці можуть включати, серед інших, підготовку та навчання, взаємосумісність, стосунки між цивільними та військовими, розробку концепцій і доктрин, оборонне планування, врегулювання криз, питання розповсюдження зброї масового знищення, співпрацю в галузі озброєнь, а також участь в оперативному плануванні та проведенні операцій.   Рекомендації щодо стратегії застосування збройних сил Альянсу   51. Для виконання фундаментальних завдань Альянсу в галузі безпеки та втілення принципів його стратегії сили НАТО повинні продовжувати активну адаптацію до ефективного задоволення вимог повного спектру місій Організації та майбутніх завдань. Стан сил Альянсу, що грунтуються на потужності різних національних оборонних структур, буде відповідати викладеним у наступних параграфах рекомендаціям. 52. Кількість, готовність, наявність та розгортання збройних сил Альянсу віддзеркалюватимуть його відданість колективній обороні та проведенню операцій з урегулювання криз, часом за умов швидкого реагування, на значній відстані від місць постійної дислокації, можливо і за межами території держав Альянсу. Характеристики сил Альянсу також відповідатимуть положенням відповідних угод з контролю над озброєннями. Сили Альянсу за потужністю та можливостями мають бути достатніми для стримування та протидії агресії проти будь-якого члена Організації. Вони повинні бути сумісними і мати відповідні доктрини та технології. Вони мають зберігати необхідний рівень готовності та мобільності і бути спроможними успішно вести воєнні дії в широкому спектрі комплексних спільних та об’єднаних операцій, в яких, можливо, братимуть участь партнери та інші країни, що не є членами НАТО.   Це означає: що загальна кількість сил Альянсу буде утримуватись на найнижчому рівні, необхідному для виконання вимог колективної оборони та інших місій Альянсу; вони будуть знаходитись на відповідних рівнях готовності залежно від призначення;         що географічне розташування сил за мирного часу забезпечить достатню військову присутність по всій території Альянсу, зокрема сили можуть розміщуватись та розгортатись за межами своєї національної території  та вод; в разі необхідності передбачено передове розгортання. Регіональні і, зокрема, геостратегічні міркування будуть братись Альянсом до уваги, оскільки нестабільність на периферії НАТО може спричинити кризи або конфлікти, які вимагатимуть військової реакції Альянсу, можливо - негайної;            що командна структура НАТО зможе управляти та командувати повним спектром військових місій Альянсу через використання мобільних об’єднаних та спільних штабів, зокрема штабів БООТС, для управління та командування багатонаціональними силами та силами за участю кількох родів військ. Вона також зможе забезпечувати операції під політичним контролем та стратегічним управлінням ЗЄС або іншої організації за згодою, роблячи таким чином внесок у розвиток власне Європейської системи безпеки та оборони в рамках Альянсу, та проводити операції з врегулювання криз поза статтею 5, у яких можуть брати участь країни-партнери та інші держави;            що, в цілому, Альянс, як у короткотерміновому, так і в довготерміновому  плані, вимагатиме для здійснення повного спектру своїх місій суттєвої оперативної спроможності, а саме - ефективних можливостей задіяння; мобільності й можливості швидкого розгортання; життєздатності сил та інфраструктури, а також здатності до тривалих дій, включаючи ефективне тилове забезпечення й ротацію сил. Для якнайповнішого розвитку цього потенціалу, спроможного забезпечити проведення багатонаціональних операцій, необхідні взаємосумісність, зокрема особового складу, використання сучасних технологій, утримання інформаційної переваги при проведенні військових операцій, а також висококваліфікований персонал з широким спектром навичок. Достатні можливості в галузі управління, командування та зв’язку, а також розвідки та спостереження служитимуть чинниками підвищення ефективності дій збройних сил;            що в будь-який час обмежена, але з військової точки зору значна, частина сухопутних, повітряних та морських сил зможе відреагувати  так швидко, як це необхідно, на різні непередбачені обставини, зокрема несподіваний напад на будь-якого з членів Альянсу. Більша кількість сил буде знаходитись на необхідних рівнях готовності для проведення більш  тривалої операції в межах або поза межами території Альянсу з використанням принципу ротації розміщених сил. Сукупно ці сили повинні бути достатніми, як з точки зору кількості та  якості, так і з точки зору бойової готовності, для стримування і протистояння  обмеженим нападам на Альянс;            що Альянс повинен бути спроможний генерувати більші сили, як у відповідь на будь-які фундаментальні зміни у середовищі безпеки, так і на обмежені вимоги, через підкріплення, мобілізацію резервів або відновлення боєздатності сил в разі необхідності. Ця спроможність повинна  відповідати потенційним загрозам безпеці Альянсу, зокрема подіям, що триватимуть довгий час. Він має брати до уваги можливість суттєвого посилення готовності та потужності збройних сил на периферії Альянсу. Спроможність здійснювати вчасне поповнення запасів та підкріплення, як  з Європи і  Північної  Америки, так і на території держав Альянсу залишатиметься надзвичайно важливою, що викликає необхідність високого рівня мобільності, готовності до розгортання та гнучкості; що відповідні структури і процедури, зокрема такі, що забезпечують можливість швидкого і вибіркового нарощування, розгортання та скорочення сил, необхідні для співмірної, гнучкої та вчасної реакції, покликаної зменшити та ліквідувати напруженість. Такі дії мають регулярно відпрацьовуватись у мирний час;            що оборонні можливості Альянсу повинні дозволити адекватно та ефективно відповісти на ризики,